Мой душевный камертон

Песня Золушки.
Стихи – И.Р. Резник.
Музыка – И.А. Цветков.
Исполняет – Л.П. Сенчина.

Вірші українською мовою

Чому одна?
Чому сумую потай?
Чому без тебе травень одцвіта?

І оцтом мед,
І оцтом смак теплóти,
І, наче оцет, мовчазні вуста...


Ніжно віти розпустила молода берізка.
В гості вітер запросила розчесати кіски:

– Ой, ти вітре, мій коханий, пане легкокрилий,
чом розвіяв мої віти, наче ті вітрила?

Чи не знаєш, що довіку змушена стояти,
що важкі мої коріння не дають літати?

Якби були білі крила замість злої туги –
вільно птахою злетіла б за коханим другом.

Обірви мої сережки, листяне намисто…
Віднеси хоч їх на волю! Біль у груди тисне...

Буйний вітер опустився тихо над водою,
до берізки прихилився, зчулений журбою:

– Буду, серденько, з тобою тут довік літати,
твої милі ніжні віти стиха цілувати…


Я знаю певно, так бува:
Яріє небо спалахами гніву,
А зранку у блакиті ожива
І верховіття пестує, як дніє.

Так і у мене: відгриміли громи,
І ніби тиша серце обійма...

Але дається навзнаки утома.
Якби ж іще розвіялася мла.


Г. В. Ільюшиній

Малюю ніжність синім на блакиті
І дощовими краплями в ставку.

Ії жіночні абриси розмиті
Цілунками і терпкістю бузку.

Як почуття від сплячої дитини,
Що розкидала руки уві сні, –
Бринять на серці ніжності хвилини,
Жадана втіха геть похмурих днів.

А ранки? Білогруді птахи, –
Розбещені і трохи полохливі, –
Фарбують небо над сусіднім дахом,
Кидають лоскотливі світлотіні.

Вкладає осінь ніжність акварелі
У райдужно-прозорі вечори.
І тягнуться у вирій менестрелі,
Лишаючи спустошені двори...


Дівчинці на пляжі

Я вас побачила на пляжі –
пісок мішали, наче м’яли глину.
Тоді, не в змозі втамувати подих,
ще не збагнула: ви – дитина...

Поволі виростав ваш замок,
піщана сіль укрила бронзу тіла.
Здіймалась хвиля владно і ласкаво,
і змахи рук наслідували хвилю.

Я милувалась вузькістю зап’ястків,
браслет на ніжку почепить хотіла,
і подумки благала вашу матір,
щоб вас прикрила...


Любов не знає прикриття!
Довірлива, немов дитина.
Як в паросток іде зернина –
Любов не знає прикриття.

І не соромиться любов!
Що зморшки на руках твоїх
Святіші за усіх святих! –
Не знає сорому любов...

Заочна зустріч
Й. Бродському

У ранковім звукоряді,
У пташинім переспіві,
У вогні наскрізних ліній
Позолоти на окладі,
У химерній літній зливі
Сонця в виннім маринаді,
Линув голос ваш журливий.

– Нумо, розставатись час...
Оберіть, Марино, прошу:
Може Лондон, може дощик –
В потойсвіт таємний лаз?
– Таємницю розголошу!
Хай нагадують про вас
Дробі зливи-листоноші...


Мені страшенно хочеться додому:
Як в рідні стіни – в знані відчуття.
Чи чуєш грім? На втечу із Содому
Скидається те дивне вороття...

Я знаю час до Мунківського крику:
Як не торкнешся серця – глибина.
Нащадку мій, не видається диким,
Що душу на сумнівне розміняв?

Коли пішла, сказали: божевільна...
Якщо не вирок, то звучить ім’ям
Усіх пророків, лише в тому винних,
Що не вміщає їхній біль земля.

Як вийти з того кам’яного крику?
На очі – все, що бачила в ті дні.
Чи збожеволіти і в цім, прийдешнім, світі,
Іще живій між тисяч неживих?

"Моим стихам, как драгоценным винам, настанет свой черед..."

Дарю тебе железное кольцо...
Стихи – М.И. Цветаева.
Музыка – Д. Селипанов.
Исполняет – Н.А. Шацкая.


Цветаевский словарь

Железное кольцо – аллегория духовного брака с нищенкой.

Дуб – образ Бога в нашей и масонской символике.

Дар бессонницы – дар духовного бодрствования.

Дар безнадежности – указание на то, что Лебединое братство обречено. Но, проиграв битву, не проиграем войну.